Сторінками історії
Дуже багата й цікава історія села
Виноградове (стара назва Чалбаси)
Цюрупинського району Херсонської області.
Своїм заснуванням ми завдячуємо імператриці Катерині II, яка за непокору та участь у повстаннях у селі Турбаях на Полтавщині переселила Турбаївців (колись вільних козаків) у 1794 році в безводні таврійські степи і визначила кінцевим пунктом переселення колишній татарський аул Чалбаси ( у перекладі з татарського " Сіра голова ").
Минуло багато років, коли непокірні селяни прижилися в таврійських степах. Село стало процвітати, збільшилося населення. їв 1861 році, коли представники передового дворянства почали дбати про освіту на Україні, у нашому селі в 1865 році була відкрита перша початкова школа, яка в 1901 році, за рішенням Дніпровського повітового земства, була перетворена у вище початкове земське училище, яке давало освіту за шість класів. А згодом (1896 року) відкрили церковно-парафіяльну школу. У цих школах навчалися переважно діти заможних батьків (56 хлопчиків та 8 дівчаток). У 1912 році на кошти Дніпровського повітового земства в честь 100-річчя Вітчизняної війни проти Наполеона, було розпочато будівництво земської початкової 4-х класної школи і будинку вчителів. Згодом (1917 рік) ця школа стала семирічною.
За часів радянської влади в селі відкрили дві початкові школи та створили спілку працівників освіти, де працювали секції: хорова, лекційна, театральна, педагогічна.
У 1933 році в селі було створено притулок для репресованих дітей киргизів. Тут же для них відкрили школу, яка згодом стала називатися киргизькою. 1939 рік... Пам'ятний він для жителів нашого села. Перший випускний вечір. Десятикласники отримують атестати.
На початку 1941 року в селі працюють дві семирічні та одна середня школа. А після Великої Вітчизняної війни до 80-х років функціонували Першотравнева середня школа та восьмирічна
Життя рухалося вперед. Замало стало для виноградівців двох одноповерхових шкіл. Виникла потреба в будівництві нової триповерхової. Ініціатором цієї справи стала завзята, невтомна, щира людина - голова колгоспу імені XXI з'їзду КПРС М'ята Зінаїда Пилипівна, яка об'єднала навколо себе небайдужих до життя односельців - склали кошторис, затвердили в Міністерстві сільського господарства, знайшли підрядчика, виділили кошти - і закипіла робота. Будувалася школа протягом трьох років. Раділи діти, раділи дорослі, раділи будівельники. Довгоочікуваний день настав 1 вересня 1984 року. Школа зустріла, 890 учнів. Найщасливішими були 74 першокласники, адже їх хвилювання можна зрозуміти - далеко не кожному посміхається доля піти в перший клас новобудови. А повели їх у країну Знань перші вчителі - Адамчик Ольга Борисівна, Дорошенко Олена Григорівна. Особливою гордістю були переповнені 44 десятикласники які переступили шкільний поріг з надіями, мріями, вірою в щасливе майбутнє, усвідомлюючи, що вони є першими випускниками. Педагогічний колектив 1984 року -це 76 творчих, натхненних, несхожих, неповторних особистостей. А очолив їх Юрченко М.К. Розпочався літопис нової школи з чистого аркушу. Рік за роком напо- легливої праці вчителів, учнів, батьків давав очікувані результати: учителям - зростання професійної майстерності, учням - необхідні знання для свого майбутнього, батькам - упевненості, що біля їх дітей стоять надійні наставники. Промайнуло 20 років, зі стін школи випущено 1046 учнів і у кожного свій шлях, але путівка в життя одна, стежка до шкільного порогу - одна, яка повертає до Виноградівської школи. Пишається школа своїми випу- скниками, які не схибили, які долали усі життєві негаразди, пам'ятаючи, що за ними стоять батьки, що радіють успіхам і щиро переймаються проблемами, невдачами, готовими дати пораду, прийти на допомогу їх учителі. Щаслива вчительська доля тих учителів, які стояли у витоків народження школи і 20 років ведуть за собою молодих колег, учнів.
Цюрупинського району Херсонської області.
Своїм заснуванням ми завдячуємо імператриці Катерині II, яка за непокору та участь у повстаннях у селі Турбаях на Полтавщині переселила Турбаївців (колись вільних козаків) у 1794 році в безводні таврійські степи і визначила кінцевим пунктом переселення колишній татарський аул Чалбаси ( у перекладі з татарського " Сіра голова ").
Минуло багато років, коли непокірні селяни прижилися в таврійських степах. Село стало процвітати, збільшилося населення. їв 1861 році, коли представники передового дворянства почали дбати про освіту на Україні, у нашому селі в 1865 році була відкрита перша початкова школа, яка в 1901 році, за рішенням Дніпровського повітового земства, була перетворена у вище початкове земське училище, яке давало освіту за шість класів. А згодом (1896 року) відкрили церковно-парафіяльну школу. У цих школах навчалися переважно діти заможних батьків (56 хлопчиків та 8 дівчаток). У 1912 році на кошти Дніпровського повітового земства в честь 100-річчя Вітчизняної війни проти Наполеона, було розпочато будівництво земської початкової 4-х класної школи і будинку вчителів. Згодом (1917 рік) ця школа стала семирічною.
За часів радянської влади в селі відкрили дві початкові школи та створили спілку працівників освіти, де працювали секції: хорова, лекційна, театральна, педагогічна.
У 1933 році в селі було створено притулок для репресованих дітей киргизів. Тут же для них відкрили школу, яка згодом стала називатися киргизькою. 1939 рік... Пам'ятний він для жителів нашого села. Перший випускний вечір. Десятикласники отримують атестати.
На початку 1941 року в селі працюють дві семирічні та одна середня школа. А після Великої Вітчизняної війни до 80-х років функціонували Першотравнева середня школа та восьмирічна
Життя рухалося вперед. Замало стало для виноградівців двох одноповерхових шкіл. Виникла потреба в будівництві нової триповерхової. Ініціатором цієї справи стала завзята, невтомна, щира людина - голова колгоспу імені XXI з'їзду КПРС М'ята Зінаїда Пилипівна, яка об'єднала навколо себе небайдужих до життя односельців - склали кошторис, затвердили в Міністерстві сільського господарства, знайшли підрядчика, виділили кошти - і закипіла робота. Будувалася школа протягом трьох років. Раділи діти, раділи дорослі, раділи будівельники. Довгоочікуваний день настав 1 вересня 1984 року. Школа зустріла, 890 учнів. Найщасливішими були 74 першокласники, адже їх хвилювання можна зрозуміти - далеко не кожному посміхається доля піти в перший клас новобудови. А повели їх у країну Знань перші вчителі - Адамчик Ольга Борисівна, Дорошенко Олена Григорівна. Особливою гордістю були переповнені 44 десятикласники які переступили шкільний поріг з надіями, мріями, вірою в щасливе майбутнє, усвідомлюючи, що вони є першими випускниками. Педагогічний колектив 1984 року -це 76 творчих, натхненних, несхожих, неповторних особистостей. А очолив їх Юрченко М.К. Розпочався літопис нової школи з чистого аркушу. Рік за роком напо- легливої праці вчителів, учнів, батьків давав очікувані результати: учителям - зростання професійної майстерності, учням - необхідні знання для свого майбутнього, батькам - упевненості, що біля їх дітей стоять надійні наставники. Промайнуло 20 років, зі стін школи випущено 1046 учнів і у кожного свій шлях, але путівка в життя одна, стежка до шкільного порогу - одна, яка повертає до Виноградівської школи. Пишається школа своїми випу- скниками, які не схибили, які долали усі життєві негаразди, пам'ятаючи, що за ними стоять батьки, що радіють успіхам і щиро переймаються проблемами, невдачами, готовими дати пораду, прийти на допомогу їх учителі. Щаслива вчительська доля тих учителів, які стояли у витоків народження школи і 20 років ведуть за собою молодих колег, учнів.
З історії
З історії
школи
2000 рік
Обласний конкурс проектів розвитку загальноосвітніх шкіл.
Проект " Школа соціальної культури" (III місце).
2001 рік
Обласний конкурс " Школа Херсонщини - 2001".
Номінація " Загальноосвітня школа" ( III місце).
2002 рік
Державна атестація школи пройдена з відзнакою.
2003 рік
Учасник обласного експерименту " Освітній моніторинг як механізм адаптивної системи управління".
2003 рік
Обласний семінар завідуючих РМК, заступників директорів шкіл з виховної роботи "Співдружність школи, сім'ї, громадськості у навчально-виховном) процесі.
2004 рік
Учасник обласного конкурсу "Кращий кабінет біології".
2004 рік
На базі школи проведено обласний семінар за участю голів райдержадміністрацій, районних рад, їх заступників, начальників відділів освіти " Розвиток сільської школи".
2005 рік
Опорна школа відділу освіти Цюрунинської райдержадміністрації з питання " Співдружність школи, сім'ї, громадськості у навчально- виховному процесі".
2005 рік
Опорна школа станції юних туристів " Організація туристсько- краєзнавчої роботи"
2000 рік
Обласний конкурс проектів розвитку загальноосвітніх шкіл.
Проект " Школа соціальної культури" (III місце).
2001 рік
Обласний конкурс " Школа Херсонщини - 2001".
Номінація " Загальноосвітня школа" ( III місце).
2002 рік
Державна атестація школи пройдена з відзнакою.
2003 рік
Учасник обласного експерименту " Освітній моніторинг як механізм адаптивної системи управління".
2003 рік
Обласний семінар завідуючих РМК, заступників директорів шкіл з виховної роботи "Співдружність школи, сім'ї, громадськості у навчально-виховном) процесі.
2004 рік
Учасник обласного конкурсу "Кращий кабінет біології".
2004 рік
На базі школи проведено обласний семінар за участю голів райдержадміністрацій, районних рад, їх заступників, начальників відділів освіти " Розвиток сільської школи".
2005 рік
Опорна школа відділу освіти Цюрунинської райдержадміністрації з питання " Співдружність школи, сім'ї, громадськості у навчально- виховному процесі".
2005 рік
Опорна школа станції юних туристів " Організація туристсько- краєзнавчої роботи"
Герой Радянського Союзу О.М.Соценко
|
|
Школа бореться за право
носити імя |
…В боях за визволення Севастополя кожен метр відвойовувався в жорстоких боях з ворогом. Для повного визволення міста потрібний був стрімкий удар, треба було форсувати Північну бухту, захопити плацдарм і забезпечити висадку наших військ. 9 травня 1945 року рано вранці човен з шістьма відважними, серед яких був Соценко і його земляк Висовін, під шквальним вогнем ворога переправились через Північну бухту і висадилися в самому центрі Севастополя. Стрімко пересуваючись в центр міста, вони закріпились в одному із зруйнованих кварталів. Десантників із усіх сторін оточували німці, піднімались в атаку. Бійці вели жорстокий вогонь із всіх видів зброї. В диску автомата Олександра все менше й менше залишалося патронів. Раптом він відчув, як куля обпекла груди і тепла цівка потекла по тілу. На якусь мить він нахилив голову, заскрипів зубами, потім підняв і кинув іще дві гранати. Помітив, як вісім фашистів упали, вбиті гранатами…
Наступаючі підрозділи Радянської Армії на залитій кров'ю землі знайшли тіла шести гвардійців. Серед них і наш земляк Олександр Соценко. Вони геройськи виконали наказ - відволікли на себе значні сили фашистів, дали можливість нашим частинам успішно виконати основну задачу, врятували життя сотням наших бійців.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 24 березня 1945 року Олександру Микитовичу Соценку посмертно присвоєне звання Героя Радянського Союзу.
Copyright © ШГ«Компас»
с.Виноградове >